Дитя миру. Дон Річардсон

Сходило сонце. Крізь щілини в підлозі куреня, розташованого на дереві, Яе бачив темні води річки Кронкел, що протікала внизу, приблизно за дванадцять метрів. Його спокійні карі очі стежили за повільним рухом опалого листя по дзеркальній водній поверхні. Листя все ще несло течією, хоча їхній рух сповільнювався, - а це означало, що за сорок кілометрів на захід, в Ара-футському морі, починався приплив, і течія мала незабаром зупинитися.
 
А потім приплив змусить річку змінити свій напрямок. Кілька годин поспіль море гнатиме каламутні води Кронкел туди, звідки вони вийшли - у незбагненні простори боліт на півдні Нової Гвінеї. Йае чекав цієї миті, щоб почати свою подорож угору річкою, «осідлавши» течію.
 
Дружина Йае, Каутап, сиділа, схрестивши ноги, біля багаття в центрі куреня. Наймолодша дитина, ще без імені, спала в неї на колінах, зручно розмістившись на довгій трав'яній спідниці. Схилившись над немовлям, Каутап додала в біле сагове борошно, розсипане перед нею на дощечці з деревної кори, води з бамбукової миски і почала замішувати прісне тісто, жмурячись від їдкого диму.
 
Її старший син, дворічний Мірі, сидів на плетеній рогожі й задоволено грався єдиною своєю іграшкою - людським черепом, чиї порожні очниці сумно розглядали задимлену стелю. За багато років кістка набула яскраво помаранчевого блиску - череп зберігали як пам'ять про давно померлого батька Яе, а також як фетиш, що мав відганяти злих духів. Але для маленького Мірі це була всього лише блискуча іграшка.
 
Не повертаючи голови, Яе звернувся до Каутапа: «Увур харамаві макен; ду фамуд, ес! Течія ось-ось поверне; скоріше готуй мені саго!»
 
Швидко й моторно працюючи темними пальцями, вона виліпила із сагового тіста довгу ковбаску, обгорнула її листям йохома й поклала в жар багаття. Йае тим часом одягав свої прикраси та нагороди, готуючись до подорожі. Спочатку він підв'язався короткою трав'яною спідницею - у племені сауї таку спідницю міг носити тільки воїн, який убив принаймні одного ворога. Йае вбив п'ятьох, а з трьох жертв зняв і голови - про це свідчили три браслети з сяючих іклів дикого кабана, що висіли над лівим ліктем.
 
Про мисливські заслуги свідчив судафен, півтораметрове намисто із зубів різноманітних тварин, яке він носив, двічі обгорнувши навколо шиї. Щоразу, коли Йае вбивав кабана, крокодила, дикого собаку або сумчасту тварину, до намиста додавався ще один зуб. Стрічки тонко витканого ротанга зав'язувалися на руках над біцепсами і під ними, і на ногах під колінами. У проколоту носову перегородку він гордо засунув загострену з обох боків свинячу кістку, завдовжки з долоньку.
Зміст
Авторська передмова
Частина 1. Світ сауї
1. Посланець у Хаенам
2. Вигодуваний дружбою
3. Тінь туанів
4. Туани йдуть
5. Герой для легенди
Частина 2. Зустріч світів
6. Народження місії
7. Крізь завісу із залізного дерева
8. Кінець епохи  
9. Боги з неба  
10. Доля в пирозі  
11. Хрещення дивакуватістю  
12. Патріарх берегів Тумду  
13. Війна біля мого порога  
14. Туан їсть мозок  
15. Зустріч у чоловічому домі  
16. Криза біля Кронкел  
17. Холодна вода на завтра
Частина 3. Світ змінився
18. Тиша в чоловічому домі  
19. Догори дном посеред крокодилів  
20. Моя печінка тремтить  
21. Живий труп  
22. Сила аумамай  
23. Почервонілі від очікування очі  
24. Довга подорож  
25. На свободу з «кокона предків»  
Авторська післямова