Церква, пастори і «стукачі». Герман Гартфельд

На Захід було привезено рукопис брата, якого я умовно назвав Олег Сіменс. Доставив його один пастор із Росії. Він і попросив мене опублікувати цей рукопис. Оскільки основу його фактично становила автобіографія Олега, то, на мій погляд, події, викладені в ньому, виявилися вельми цікавими, хоча не були позбавлені суб'єктивного підходу до оцінки героїв.
 
Тому я попросив іншого пастора, який знав Олега Сіменса, Віктора Поплавкіна, описати, як, на його думку, розвивалися ці події і яку роль у них відігравав Олег Сіменс. До речі, Віктор усі ці роки був не тільки спостерігачем, а й учасником усього, що відбувалося, і час від часу тісно співпрацював з Олегом Сіменсом.
 
Поплавкін заявив, що він не письменник, проте, через деякий час, все ж таки виявив готовність викласти те, що сталося, щоб люди, яких цікавить доля Церкви в Радянському Союзі, могли краще зрозуміти і за можливості підтримати її. При цьому він наполягав на тому, щоб імена героїв або були б змінені, або зовсім не згадувалися, а історична достовірність фактів залишалася б непорушною.
 
Я порівняв обидва рукописи і був приємно здивований, що в них навряд чи можна було знайти будь-які протиріччя. Своїм викладом фактів Поплавкін доповнив розповідь Сіменса і зробив свій внесок у розкриття тих багатьох таємниць, розголошувати які Олег не вважав за потрібне, але які мали важливе значення в його житті. Оповідання ведеться від імені Віктора Поплавкіна.
 
Природно, під час зіставлення двох текстів виникли труднощі в часовому узгодженні окремих подій. Точнішу хронологію викладеного можна було б установити, опитавши християн з-поміж постраждалих, однак була небезпека того, що подібні дії могли лише роз'ятрити старі рани. Щоб уникнути цього, я залишив окремі питання відкритими.
 
Мета цієї книги - правдиво відобразити життя пастора в Радянському Союзі. Її можна читати, як художній твір, але сприймати слід, як біографію конкретної людини.

Зміст
 
Передмова
Розділ 1. ТАЄМНА РОЗМОВА Жовтень, 1961 рік
Розділ 2. ЗУСТРІЧКА ПІСЛЯ ДЕМОНСТРАЦІЇ 7 листопада 1961 року
Глава 3. ГРОМАДА СТАНОВУЄТЬСЯ САМОСТІЙНОЮ 1961 - 1962 рр.
Глава 4. ВИСВЯЧЕННЯ БРАТІВ НА ПАСТОРСЬКЕ СЛУЖІННЯ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ
Розділ 5. БУДНІЧНІ турботи 1963 р.
Глава 6. БОРОТЬБА І СУМНІВ 1963 - 1965 рр.
Глава 7. РОЗПЛАТА 1965 - 1967 рр.
Розділ 8. НА ПОРОГІ ВАЖЛИВОГО РІШЕННЯ 1967 - 1971 рр.
Глава 9. УРИВОК З МИНУЛОГО 30 червня 1970 року
Розділ 10. ТЩЕСЛАВІЕ ТА НАСЛІДКИ 1971 - 1981 рр.
Розділ 11. ОЛЕГ ВЧИТЬСЯ ЩЕ БІЛЬШЕ ДИВУВАТИСЯ
Глава 12. МАРГАРИТА НА ВЕСІЛЛІ СВОГО ЧОЛОВІКА
Глава 13. ЦЕРКВА НЕ ЖИВЕ В БЕЗПОВІТКОВОМУ ПРОСТІРІ 1971 - 1981 рр.
Глава 14. ПЕРЕЛОМ 1981 - 1983 рр.
Глава 15. ГОРИЗОНТ ПРОЯСНЯЄТЬСЯ 1983 - 1991 рр.
 
Герман Гартфельд - Церква, пастори і «стукачі» - Таємна розмова
 
Стояв чудовий теплий вечір, хоча для середини жовтня в цій місцевості вже характерні холоди і морози. За великим обіднім столом, біля якого зазвичай збиралася сім'я з одинадцяти осіб, сиділо кілька чоловіків. Глава сім'ї - Тихон, чоловік років тридцяти п'яти, троє старих, яким було вже за сімдесят, далі - шістдесятирічний Олексій Юр'єв, а біля нього - його зять Олег, німець за національністю, член виконавчого органу баптистської помісної церкви.
 
Цю групу людей, що входила до так званої «двадцятки», було створено на вимогу влади, бо тільки вони мали право від імені церкви подати заяву на її реєстрацію. Ті ж двадцять братів або їхні наступники, як, наприклад, Олег, несли у своїй церкві відповідальність за дотримання всіх приписів і вказівок влади з питання релігії. Олегу на той час виповнилося двадцять вісім років.
 
На дивані біля стіни сиділа дружина Тихона - Лідія, читаючи товсту рукописну книжку, а поруч із нею її мати штопала дитячі шкарпетки. Діти вже спали. У кімнаті панував якийсь пригнічений настрій. Юр'єв закликав присутніх помолитися і виголосив коротку молитву. Настала тиша. Здавалося, інші чогось очікують. Нарешті мовчання було порушено. Антон Міллер, старий християнин, окинув усіх присутніх дружнім поглядом, погладив свою борідку і запитав:
- Хто був сьогодні на богосл