Щастя втраченого життя. Микола Храпов

Автобіографічний роман “Щастя втраченого життя” Миколи Храпова (1914-1982) – безперечно, найяскравіша сторінка історії євангельського руху у колишньому Радянському Союзі.

Життя автора виняткове, оскільки лише за написання цієї книги шістдесятишестирічного чоловіка засудили на три роки ув’язнення. Незадовго до закінчення п’ятого терміну, він “звільняється”, тепер назавжди.

Ніщо не похитнуло героя віри у його надії на Бога: ні життєві перешкоди, ні привабливість спокус, ні погрози з боку КДБ. Він був і залишився переможцем!

З вражаючою глибиною змальовано життєвий шлях поборника величі людського духу, який уклав з Богом союз і до смерті захищав право вірити в Нього та жити за Його заповідями.

Микола Храпов

Микола Храпов – відомий служитель братства євангельських християн-баптистів, пастор, багаторічний в’язень за віру, християнський поет, письменник, автор книги «Щастя втраченого життя». Микола Храпов народився 17 березня 1914 р. в Коломні Московської губернії. Його духовне виховання проходило в сім’ї та в громаді баптистів. Микола Храпов юнаком працював на машинобудівному заводі у м. Коломна, а у вечірній час займався на третьому курсі робітничого факультету при Московському державному університеті. 10 лютого 1935 р., через два тижні після свого навернення до Бога, Миколу Храпова заарештували органи НКВС Московської області за свідчення про свою віру. Його позбавили волі строком на 5 років і відправили етапом на Колиму. Після закінчення п’ятирічного терміну ув’язнення, 1940 р. Миколу Храпова закріпили на проживання на Крайній Півночі «до особливого розпорядження». Там, на Колимі, через 10 років після покаяння, у листопаді 1945 р. взимку Микола вступив у завіт із Господом у крижаних водах річки Детрін. За персональним клопотанням місцевої адміністрації Миколі було дозволено виїхати до центральних районів країни, щоб одружитися та привезти дружину на місце його закріплення. Його поневіряння на Крайній Півночі розділила дівчина-християнка Єлизавета Андріївна Чекашкіна із міста Ташкента. Їхнє одруження відбулося 3 березня 1946 р. У спільному шлюбі подружжя мало сімох дітей. 1947 р. Храпови переселилися до Ташкента. У жовтні 1950 р. Миколу Храпова знову заарештували органи МДБ, які звели на нього вигадані звинувачення в антирадянській пропаганді і засудили терміном на 25 років з подальшим позбавленням права голосування на 5 років. Вирок відбував Микола Храпов у Східному Сибіру в Ангарську та Далекому Сході в Хабаровському краї. У квітні 1956 р. Миколу Храпова звільнили і реабілітували, відбувши 5 років та 6 місяців із 25-річного терміну. Влітку 1957 р. Храпов із сім’ю виїхав для служіння серед марійського народу (черемиси), де прожив понад рік. 18 березня 1961 р. Миколу Храпова черговий раз арештували за поширення євангельського вчення і за політичною статтею засудили до ув’язнення у спецтаборі на території Мордовської АРСР терміном на 7 років. Через три роки справу було переглянуто і його було звільнено. Після звільнення з ув'язнення 1964 р. Микола Храпов повернувшись до Ташкента, приєднався до Ради Церков ЄХБ. Цього ж року ташкентська громада довірила Храпову служіння пресвітера церкви. 1966 р. Миколу Храпова учетверте арештували органи КДБ та засудили до 5 років ув’язнення, які відбув повністю у таборі міста Бухари на півдні Узбекистану. Звільнившись із ув’язнення у травні 1971 року, Микола Храпов знову повернувся до служіння, і влітку 1971 р. його обрали членом Ради Церков ЄХБ. 3 березня 1980 р. був його останній, п’ятий арешт із терміном три роки позбавлення волі, звідки Микола Петрович уже не повернувся, відійшовши до Господа у Вічні обителі. Причиною арешту стало молодіжне спілкування у місті Караганді, де він як духовний наставник брав безпосередню участь, а також написана ним автобіографічна трилогія «Щастя втраченого життя». Через півтора місяці після його арешту відійшла у вічність його дружина. 6 листопада 1982 р., на 68-му році життя, перебуваючи в таборі посиленого режиму Мангишлакських степів у м. Шевченко, внаслідок повторного інфаркту Микола Храпов помер. 28 років свого земного життя Микола Храпов провів в ув’язненні у різних місцях Росії від Крайньої Півночі до спекотного півдня. Написана Миколою Храповим трилогія «Щастя втраченого життя» є автобіографічною повістю. Думка написати книгу автор виношував ще з молодих років. Перші рукописи книги «Щастя втраченого життя» було вилучено у Бухарській в’язниці, повторно створювалася книга вже на волі, у будинках віруючих, де М. Храпов, ховаючись від переслідувань, знаходив притулок. Усього Микола Храпов написав близько 55 творів. Багато його віршів стали християнськими гімнами.